Вершки з моркви
— Чув, що нагорі почав ходити транспорт?
— Не просто чув — бачив! — пристрасно вигукнув Ден, високо піднявши вказівний палець, чи то звертаючи увагу на винятковість цієї події, чи то підтверджуючи, що то було дійсно там — себто нагорі, де під помаранчевим небом підіймалася така буйна синьо-зелена непролазна рослинність, куди ані я, ані будь-хто із жителів нашого підземелля не порадив би ступати. А чому — ми вже навіть не пам'ятаємо.
— Ой, матінко! Як же ти наважився туди полізти? — здивувалася Ляля.
— Так я нікуди й не ліз, — пробурчав Денис, — я тільки-но одним оком підглянув, визирнувши з наземного люка.
— Як вважаєш, навіщо його пустили? Цей... ну як його... транспорт цей...
— Ховертрам! — урочисто промовив Ден, знову піднявши догори свій довгий аристократичний вказівець.
— Та яка різниця! Все одно ніхто не може там жити! — обурилася Ляля, наразі теж тикаючи пальцем кудись у повітря над своєю головою.
— Ну, мабуть, це якийсь експеримент... А звідки ми знаємо насправді, що там зверху відбувається? Ми ж усе дізнаємося від Мікробля! — завівся Ден. — Іншого джерела правди в нас немає!
— В сенсі? Ти що, вже не довіряєш нашому солоденькому Мікробчику? — грайливо поцікавилася Ляля.
Ден промовчав, узяв маленьку круглу металеву кулю, яка була розміром із середнє яблуко, але поверхню мала не гладеньку, а ребристу — з багатьма продовгуватими прямокутними гранями, котрі оберталися на кшталт кубика Рубіка та щоразу складалися по-іншому, в результаті чого ми часто отримували цілковиту несподіванку, яка насамперед відповідала нашим ще не зовсім усвідомленим потребам.
Одного разу Ден так викрутив Мікробля, що з останнього вискочив крихітний екран, у якому можна було побачити всі планети нашої цифрової сонячної системи так, ніби кожна з них лежала в Дениса на долоні. Потім цей дивовижний пристрій узяла Ляля... Ех... Не знаю, на жаль чи на щастя, але Мікробль викликав до нашої парочки робота-проститутку, щоб вона трохи урізноманітнила їхній секс, опинившись у ліжку третьою. Можете собі уявити — Лялі таке сподобалося навіть більше, ніж Дену. Хоча ж це абсолютно зрозуміло, бо Мікробль тоді потрапив саме до її рук. З того часу вони почали регулярно використовувати цих людиноподібних повій не тільки заради сексуальних розваг, а ще аби досхочу пореготати, оскільки ті штучні куртизанки були вкрай забавні. Коли вони щось не розуміли, скажімо, щось на їхній алгоритмічний погляд дуже нелогічне, типу "вершки з моркви", то вони якось нервово пересмикували плечима, наче з ними траплялося коротке замикання. Однак, згідно з їхнім призначенням, цю опцію "непорозуміння" можна було в них відключити, і тоді вони все сприймали, як належне, покірно киваючи головою і намагаючись зробити те, що їх просять. Тож, Ляля з Денисом майже повзали по підлозі від сміху, спостерігаючи, з яким серйозним виглядом бідолашна ШІ силкувалася добути горезвісні вершки лише з однієї сирої морквинки. Зрештою, від подібних головоломок та надмірних зусиль одна з них зламалася, і нашим бешкетникам у сексуальних послугах було відмовлено. Втім, Ден із Лялею аж ніяк не засмутилися — їх більше турбувало, куди й навіщо поїхав той чортів ховертрам, але допоки це нікому з нас невідомо.