Солодка вата та трояндовий зефір
Розкажи мені, як літають птахи. Покажи мені...
Я відчиню навстіж вікно, ти піднімеш свої руки-крила, і я побачу, як злетить під стелю мала горлиця кольору кориці, хвилинку метатиметься по кімнаті, гучно хлопаючи крильми, й нарешті, знайшовши отвір, неквапливо впурхне всередину блакитно-рожевого густого неба — пушистого, наче збита перинка, в яку страшенно тягне зануритися, поніжитися, звернутися калачиком та муркотіти, мов кошеня. А якщо лизнути її язиком, то вона нагадає пишну солодку вату з давнього дитинства, котру я ледве не торкаюся... майже дотягнулася... але за моєю спиною щось знову починає гучно хлопати, лунко гупати, поступово перетворюючись на оглушливий стукіт, тож я потрохи повертаюся до тями, бігу відчиняти двері, а за ними... ніжно рожевий обідок на молочних пелюстках — величезний букет із розкішних оксамитових бутонів — вабливий, немов заварний трояндовий зефір, який раптом вигукнув захеканим глибоким баритоном:
— Фух! Я такий радий тебе бачити!