Сузір'я трьох місяців

Я не знаю, котра насправді зараз година за вікном, бо в кожної людини вона своя — можна увімкнути будь-яку. Тому всі ми тут уже давно сумніваємося, чи існує десь реальний час взагалі. Отже, скажу про себе — в мене тепер ніч. Причому сьогодні я взяла для неї вельми глибокий насичений фіалковий колір і додала трохи прозорості. Вийшла така собі акварельна гуаш. Хоча, ймовірно, такий ефект недосконалої щільності дає відібране мною сузір'я трьох місяців, на якому я застрягла кілька останніх днів поспіль, оскільки це достеменно неперевершене явище, друзі. Тобто замість однієї повні, в мене присутні аж три, котрі випромінюють світло самої істини — ні більш, ні менш — мовби очі на голові Камбоджійської Шиви. Крім того, ці місяці розташовані так низько, що я можу до кожного з них підійти, і піднявшись на прилеглу сходинку, узяти простягнуту до мене звідти сріблясту прозору руку, аби вона провела мене крізь ніч до самісінького ранку — сонячного чи похмурого; з кавою на самоті або з палким прихильником чаю, котрий метушиться по кухні, спізнюючись на працю; із сонним пухнастиком на колінах, що тихенько й затишно муркотить або із дзвінким дитячим сміхом; а, можливо, з усім цим заразом та ще багато-багато чим іншим — ранки щоразу будуть різними й залежатимуть від місяця, який я оберу, коли піднімаючись на сходинку, я навздогін почую:

— Ти впевнена?

— Так, — спокійно відповім я. — Цього разу все вірно.