Кава з молоком
Аполлон підіймався сходами звичайного неохайного п'ятиповерхового будинку. Щиро кажучи, ім'я своє він не любив, тому вважав за краще, коли його називали просто Пол, бо так було якось по-людськи і взагалі дуже тішило — відразу спадав на згадку Маккартні*.
Вигляд Пол мав саме такий, який і мусив мати звичайний олімпійський бог — неймовірний — наче антична скульптура, що несподівано ожила. Хочу тільки підкреслити — цей сіроокий блондин із виразними рисами обличчя мав дійсно досконале атлетичне тіло, і було б нерозумно та навіть дещо не ввічливо рекомендувати йому чимось прикритися. Однак, опинившись серед людей, Пол завжди завбачливо одягався, напевно, щоб його не впізнали.
Він підійшов до дверей моєї квартири й тихенько, але досить наполегливо постукав. Я чомусь заметушилася, мов дівчинка засоромилася, почала вкотре писати йому свій номер телефона на уривках якихось календарів.
— Боже мій! — схаменулася. — Ну що я роблю?! До чого тут календарі?! Звідки вони взагалі з'явились, і хто їх вигадав?!
Врешті-решт я махнула на це рукою та пішла відкривати.
Пол стояв на сходовому майданчику в чорному довгому плащу. "Знов цей триклятий плащ", — виникла в голові раптова думка і миттєво втекла.
Замість я вимовила лише:
— Проходь.
Він зайшов, неспішно рушив до кухні та, не кажучи ані слова, сів на табурет.
— Чаюкави? — похапцем спитала я.
— Ні, дякую.
— Може щось міцнішого? — запропонувала.
— Тільки з тобою.
Я промовчала, визирнула з вікна і побачила на подвір'ї його машину. Колись вона була чорна, як сама ніч або той сумнозвісний плащ, проте зараз мала приємний м'який колір кави з молоком — мій улюблений. Добре, ранок покаже, що вечір не скаже, а наразі нехай все лишається, як є.
_____________
*Сер Джеймс Пол Маккартни — британський співак, композитор, автор пісень, здобув всесвітню популярність як один із засновників і учасників рок-гурту The Beatles.