Чеширський Кот Бегемот
— Але ж ти смілива!
Я озирнулася, щоб з'ясувати хто це сказав, а головне — кому, та побачила саме його — Чеширського Кота Бегемота. Люди добрі, він таки існує, чорт забирай!
Бегемот стояв навпроти за кілька метрів і лукаво на мене дивився. Втім, твариною його в жодному разі не можна було назвати — радше особою, причому особою досить незвичайною, м'яко кажучи.
Він мав типові котячі риси: розкосі очі, довгасті вертикальні зіниці, високі гострі вилиці, маленький акуратний ніс та відмінні довгі вуса, які він, мабуть, навмисно підкручував на кшталт Сальвадора Далі. Одягнений він був у синій строгий костюм і червону краватку, на голові мав синій крислатий капелюх, а в руках (перепрошую, слово "лапи" тут зовсім недоречно) тримав вишукану чорну тростину. Дивно, що не примус*. Однак із казки слів не викинеш, чи не так?
— Ти смілива, кажу, — звернувся він до мене.
— Та де там... — зітхнула. — Я багато чого боюся, як-от вибуху на Запорізький атомній електростанції або ядерної бомби...
— Ти навіть не знаєш, на що здатна, — підморгнув мені він.
— Стоп-стоп, хвилиночку! Що значить — я навіть не знаю?! Та я навіть не хочу дізнаватися! — запротестувала я.
— Дорогенька, ти впораєшся. Адже тобі й на думку не спало злякатися, наприклад, мене... — промуркотів він і, подарувавши мені свою славетну чеширську посмішку, хутко розчинився у повітрі, хай йому грець!
_____________
*Примус іноді носив із собою або просто згадував кіт, на ім'я Бегемот із роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита».