Гострокрилі кришталеві метелики
Десь далеко-далеко, а може й близько-близько мешкав один знаний композитор та піаніст, і було в нього два сини: перший — працьовитий, чемний, розумний — одне слово, вдалий хлоп; однак другий... бодай не Іван і, начебто, не дурник, але щось із ним було негаразд — завше ліз поперед батька в пекло. Тож нікого й не здивувало, коли він там, врешті-решт, і оселився. Втім, розповідь моя сьогодні буде зовсім не про нього. Річ у тому, що той композитор мав іще дочку, яка на відміну від братів покинула батьківський дім, не дочекавшись повноліття, оскільки була особою незалежною і норовливою — ні дати ні взяти — справжньою феміністкою! Вона успадкувала від батька лиш одне — його унікальний музичний талант, і покидаючи рідну хату, вирішила не зазіхати на стареньке розладнане батьківське піаніно, а попросту купила собі синтезатор. На її думку, цей сучасній цифровий інструмент давав можливість створювати доволі різноманітну палітру звучання, а не тільки оте "до-ре-мі-до-ре-до", яким би воно не було геніальним.
Отже, залишивши родинне гніздо разом зі своїм улюбленим пристроєм, вона почала орендувати приміщення недалеко від мого дому та іноді запрошувала мене до себе на... композицію. Так, усі люди, як люди — запрошують на чарочку: кави, чаю або чогось міцнішого, а тут отакої! Проте я не скаржуся, це було навіть цікавіше. Крім того, коли спалахнула війна, такі музикальні посиденьки стали для мене більш корисними, ніж візити до психолога.
Вона заправляла за вуха своє неохайне яскраво-блакитне волосся та поважно сідала за інструмент. Спочатку вона отак сиділа трошки, потім стрімко підіймала руки, пристрасно торкалася пальцями клавіш, і ми упливали кудись світ за очі в човнах кольору прозорого медового бурштину, котрі служили нам надійним захистом, огортаючи тіла з голови до п'ят, наче кокони. Тому ми не почули ні повітряної тривоги, ні вибуху, ні звука битого скла, що летіло повз нас, мов гострокрилі кришталеві метелики; ми навіть не відчули, як повільно та довго падали — дві Аліси в одну кролячу нору, поки не пірнули в прохолодні темні води печальної ріки Стікс, аби у своїх янтарних човнах-коконах поплисти нею навколо всесвіту під пильним супроводом шляхетного Харона*, який щось бадьоро насвистував собі під ніс у такт її музиці, музиці, музиці...
_____________
*Харон — у давньогрецькій міфології син Ереба й Ночі, перевізник душ померлих у царство Аїда через річки Стікс та Ахеронт.