4007
— Подивися мені в центр чола. Що ти бачиш? Третє око? Індуїстське бінді? Чи, може, дірку від кулі?
— Ні, лише першу глибоку тріщину.
— Ми називаємо це зморшкою.
— Тому, мабуть, ми нічого й не бачимо.
— Святий лелеко!
— На жаль, більше немає жодних лелек.
— Ти мене лякаєш... А що ж тоді є?
— Чотири тисячі сьомий рік, високочастотний крик, застигла калюжа ртуті на підлозі, яку вже намагається відшкребти один юний патлатий бог, та плакуча вишня, що ронить свої рожеві ефірні пелюстки по нам безлицим зниклим безвісти... Втім, коли знову піде сніг — прийдуть веселі двірники у червоних капелюхах та яскравих помаранчевих кардиганах і все приберуть.