Зоряний пил
Чіка. Колись вона мала біляве волосся та ніжно-блакитні очі. Проте настав день, який змусив її повернутися до батьківського азійського коріння і пофарбувати свої довгі пасма в насичений чорний колір. Правду кажучи, з очима тут нічого не вдієш, втім, можна використовувати лінзи, що Чіка час від часу й робила. Раз — і вона копія свого японця-татка. Велике діло — опеньки!
Чікако заробляла на життя — вельми сите, треба зауважити, — як інформатор у деякій мафіозній структурі, коли ж нещодавно вона раптово вийшла заміж за дуже впливового олігарха, і це дало їй змогу покинути стару діяльність та залишитися водночас у живих, на що вона вже майже не сподівалась. Однак попри те Чіка й досі переймалася минулим, і хоча вона сама ніколи нікого не вбивала, але неодноразово була свідком кровопролить і, на жаль, їхнім безпосереднім винуватцем. Тому Чікако все частіше уникала навіть глянути на себе в дзеркало — їй здавалося, ніби вона бачить одягнену в коротеньку молочну сукню юну білявку із червоною помадою на губах, на обличчі, на сукні, на руках... А чи то була дійсно помада або щось інше — Чіка в себе не питала.
Приймаючи ванну, вона додавала у воду стільки піни, аби також не бачити своє відображення у воді. От і сьогодні, коли вона пірнула в купіль повну білосніжних пухких бульбашок, хтось безшумно увійшов і простягнув Чікако невеличке люстерко. Не в змозі подивитися на себе, вона заплющила очі і стиснула дзеркальце рукою з такою силою, що воно розкришилося в її долоні на маленькі сріблясті осколки, котрі Чіка, міцно зціпивши зуби, стоїчно продовжила перетирати в чистий зоряний пил, який набував усе яскравішого пурпурового відтінку, повільно стікаючи по її руці та занурюючи глибше і глибше у воду, доки не впав у світовий океан.