Правдиві квіти

Букет, який він тримав, був польовим та цілком звичайним — із маленькими жовтогарячими квіточками. Роздивляючись їх, йому чомусь спало на думку, що такий букет здатен говорити сам за себе, тобто з ним, безумовно, не зустрічають і не вітають, а навпаки — розлучаються — тихо й мирно, мимохідь усміхнувшись один одному.

Він ще продовжував розглядати квіти, дивуючись їхній всеосяжній відвертості, коли вона підійшла та мовчазно встала перед ним. Однак він навіть не підняв на неї очей, нічого не сказав — усе сидів та вдивлявсь у жовті пелюстки, ніби її там взагалі не було.

Вона теж подивилася на квіти, іще трошки мовчки постояла, а відтак повільно розвернулася та впевнено пішла геть.