На віки вічні

"Схиляє голову на твої мужні груди на віки вічні твоя Адель..."

То було останнє, що вона встигла йому сказати, і відтоді лише ці її слова майоріли в його думках, заглушаючи геть усі інші ще навіть не сформовані роздуми.

Машину розтрощило вщент. Тож, колись дуже імпозантний автомобіль м'якого кольору кави з молоком зараз нагадував покаліченого минулого піжона в подертому кремовому строгому костюмі із суцільними криваво-брудними подряпинами, що і надалі якось дибав по дорогах життя — свого та чужого — аж ніяк не переймаючись якістю тих самих доріг і життів, оскільки без Адель це вже не мало жодного сенсу — вижив тільки водій — тому його очі згодом перетворилися на цілковиту чорноту, немов на саму безодню, бо коли довго в неї вдивлятися — безодня неминуче стає тобою.