О.М.

Ми бачилися лише кілька разів у житті. У позаминулому житті, тобто в далекій-далекій юності. З того часу світ руйнувався та відновлювався, життя закінчувалося та починалося знов, але потім прийшли війна, землетрус та повінь — і ти раптом наснився мені сьогодні. Постукав у двері, я відчинила й побачила тебе таким, яким би ти був зараз — зовсім дорослим, проте майже незміненим. Ти зайшов, стрімко попрямував у кімнату мого орендованого познанського кута і все якось збуджено мовчав. Я чомусь спитала тебе:

— Милий, тобі ще не набридло?

І ти відповів — різко та імпульсивно, ніби давно хотів сказати:

— Набридло. До чортиків. Давай краще підемо, сядемо в автобус до Варшави і подумаємо, чому ми досі не разом.

Я дивилася на твої стримані нервові рухи.

— Добре, давай. Тільки скажи мені спочатку, чи ти лагідний? Чи ти дбайливий?

Ти підійшов і погладив мене по щоці.

— Любий, — в мене перехопило подих, — ти живий?

O.M.

We met just a few times in our lives. In the former lives—that is, in the far-distant youth. Ever since, the world has been falling and rising; life has been ending and starting again, but then a war, an earthquake, and a flood came, and suddenly I dreamt of you last night. You knocked on my door; I opened it and saw you as you would be today—completely grown up but almost unchanged. You entered, headed directly to the room in my rented corner in Poznań, and remained somewhat excitedly silent. I asked you for some reason, "Honey, aren't you getting bored yet?"

And you answered—sharply and impulsively, as if you wanted to say that for a long time—"Yeah, I'm fed up. To hell with all that. Let's better go, get on the bus to Warsaw, and think about why we're still not together."

I was observing your restrained, nervous movements. "Okay, let's go. But tell me first, are you gentle? Are you caring?"

You came up to me and gently stroked my cheek.

"Sweetheart," I lost my breath, "are you alive?"

Лютий-Червень/February-June 2023