Найвищий головнокомандувач

— Добрий день! — начебто звідусіль пролунав дзвінкий жіночий голос. — Дозвольте представитися. Мене звати Софія; зріст — 161 см; вага — 62 кг; вік — ...не скажу; посада — найвищий головнокомандувач. 

Голос зробив довгу паузу і голосно продовжив офіційним тоном:

— Маю темно-каштанове волосся до пояса, мармурову шкіру, трохи пухкі щічки та карі очі, які я завжди підфарбовую на кшталт моєї родички Нефертіті*, себто малюю навколо ока довгу чорну стрілку й виводжу її майже до самої скроні. Якось так. За фахом я — богиня мудрості та художниця всього сущого, але нинішні обставини змусили мене зосередитися виключно на полотні війни. Отже, користуючись своїми верховними повноваженнями, я призначаю очолити війська добра і зла двом найвидатнішим полководцям усіх часів, а саме: Олександру Великому, дев'ятнадцятому царю Македонії та Наполеону Бонапарту, першому імператору Франції. Панове командувачі, ви маєте право осідлати своїх коней, якщо забажаєте. Хм... Підозрюю, так вам буде звичніше. Підготуватися до бою!

Тим часом два невеличкі кремезні чоловічки, очманіло оглядаючись навсібіч і тулячись один до одного з таким виглядом, ніби їх щойно висмикнули з теплих домашніх ліжок, намагалися уважно слухати цю урочисту промову й інколи крадькома позіхали. Коли промова врешті-решт закінчилася — Наполеон, ледь помітно схилившись до вуха Македонського, пошепки запитав:

— Ти второпав, хто з нас яке військо очолюватиме?

— Ні. На тебе сподівався, — прошипів Олександр. — Може, запитаємо?

— Та боже збав! Одна холера — у бою всі рівні! Давай краще жереб кинемо! — запропонував Бонапарт і знову нишком позіхнув, майже не розтуливши рота.

— Ну, давай... — пригнічено погодився Македонський, та взявшись під ручки й невимушено балакаючи, вони повільно вирушили до поля битви.

_____________

*Нефертіті — (1370-ті до н. е. — 1330-ті до н. е.) велика цариця давньоєгипетського фараона XVIII династії царства Ехнатона.