Гора

Я ніколи не була в горах, але досить чітко знаю, який вигляд вони мають, або принаймні мусить мати пристойна та гідна гора. Це така собі величезна кам'яна скеля до неба з декількома гострими готичними вершинами і десятками вікон, у яких горить світло теплим золотистим сяйвом, що мовби йде із самого черева цієї темно-синьої брили. Під ногами — гірське плоске плато, навкруги майже ніч — ані людей, ані вулиць, ані зірок на небі — лише єдиний скелелаз-провідник поруч. Аж раптом він каже:

— Підемо я познайомлю тебе з мешканцями гори та господинею. Не хвилюйся, це дуже приємна та ввічлива жіночка, нагадує ваших радянських вчителів вісімдесятих років двадцятого століття, тільки значно менша за зростом.

— Вона що, карлик? Чи гном? Себто карлиця чи гномиця? Ой, гномиха! — зовсім плутаюся я і збентежено здаюсь. — Вибач, забудь, пішли.

— Називай тут усе, як тобі завгодно, — сміючись, відповідає він та веде мене великими округлими гірськими сходами — вище й вище — а за нами слідом підіймається день разом із бездоганним сонцем, до якого з відчинених вікон протягаються сотні тонесеньких рук, немов молоді паростки з лунок, розкриваючи до нього свої сірі воскові долоні, наче спрагнені жадібні бруньки. 

Mountain

I have never been to the mountains, but I am pretty certain of what they look like, or at least what a proper and respectable mountain ought to look like. It's a kind of huge stone rock up to the sky with several pointed Gothic peaks, and dozens of windows emitting a warm golden glow of twinkling light that seems to come from the very womb of this dark blue cliff.

There is a mountainous flat plateau underneath, and it's almost nighttime. There are no people, no streets, no stars in the sky—only the one climber-guide nearby, who suddenly says, "Let's go. I'll introduce you to the inhabitants of the mountain and its hostess. Don't worry, she is a very nice, polite woman, similar to your Soviet teachers from the 1920s, but rather smaller in height."

"So, is she a gnome? Pardon, a dwarf? That is, a dwarfelle?" I ask totally confused and finally give up in embarrassment: "Sorry, forget it. Let's go."

"Call everything here what you want," he responds with laughter, and leads me up the large, rounded mountain stairs—higher and higher—where the new day starts following our steps along with the flawless sun; and hundreds of thin hands are reaching out from the windows—like young sprouts from the holes—opening their grey, waxy palms towards the sun, as if they are thirsty, greedy buds.

Квітень/April 2023