Мамо
Мамо, я дуже й дуже отруєна — ненавистю, безсиллям, ярістю — вони спотворили мою кров, мамо... Дихати тяжко, прокидатися важко, любити — ніяк, але треба триматися, часами навіть сміятися й здаватися, здаватися — самій собі та всім навкруги — сильною, ввічливою, дружелюбною, здатною співчувати, допомагати, розуміти — розуміти всупереч, розуміти, оскільки... Кажеш, це інтоксикація? Вугілля чорного мені, вугілля білого? Та ні, мамо, мені краще червоного сухого — задля крові та для сміливості. Не бійся, я вже це робила, і не раз. Усе загоїться, проте моя кров оновиться — буду я чистою, як весняна фіалка, блискучою, як нова копієчка. Стане легко дихати, з'явиться бажання кохати, не треба буде здаватися, не треба буде більше боротись, а просто радісно та вільно жити. Я відновлюся, мамо, обіцяю. Я впораюся, доки ти є.
