Чорно-біле німе кіно
— Хай живе Король! — прошепотіла вона, коли побачила, як його садили на лаву підсудних, і коли всі фарби навкруги неї ніби одночасно вщухли, очі вицвіли — стали прозорі, мов заледеніла ранкова вода в криниці із малесенькими, але напрочуд чіткими ополонками-зіницями, що заціпеніло дивилися на свого короля.
Він озирнувся, помітив, як вона нерухомо стояла, виглядаючи з-за рогу, трохи примружився, буцімто не впізнавав цю обстрижену наголо бліду змарнілу жінку в довгій темній чернечій робі, а відтак сильно здригнувся і відчайдушно закричав:
— Не для того ти була мною обласкана! Не для того я тут зараз сиджу!
"А для чого, мій королю? Для чого?.." — мовчазно питала вона, дивлячись на його сіре виснажене лице, яке й надалі щось безмовно кричало; спостерігаючи за ним, наче із зали кінотеатру, де показували якусь чорно-білу німу апокаліптичну стрічку, коли раптом фільм обірвався та світло погасло — чи то в залі, чи то в її очах, однак нам із вами цього вже не дізнатися.