Пляшка з-під віскі
Коли ти — дівчина, і твій батько — японець, а мати — полька, то це створює для тебе парочку суттєвих переваг. По-перше, ти — вродлива. По-друге, ти — нестандартно вродлива. Звісно, гени батька добре в тобі попрацювали, додавши тонку кістку, ідеальну шкіру й характерне витягнуте вилицювате обличчя зі злегка опуклими азіатськими очима, проте, дякуючи матері, очима блакитними і білявим волоссям. Ви колись таке бачили? Так? Отже, нам із вами пощастило — принаймні ми й досі живі.
Чікако була вельми впевненою в собі особою. Хоча, можливо, це лише так здавалось, оскільки вона завше мала спокійний врівноважений вигляд та вкрай стримані емоції. Однак, зважаючи на рід її діяльності, така властивість тільки йшла їй на користь. Крім того, Чіка мала феноменальну пам'ять на дати, імена, обличчя та події. Вона могла за мить пригадати всі деталі якогось випадку, котрий відбувся, скажімо, п'ятнадцять років тому разом з усіма прямо чи опосередковано пов'язаними з тим випадком обставинами. Ось цим умінням їй, врешті, і запропонували заробляти гроші. А вимагалася від неї суща дрібниця — будучи свідком та пильним спостерігачем, збирати необхідну інформацію у вказаних місцях та зберігати всі її молекули у своїй пам'яті, доки не виникне запит передати ці дані тому, хто надасть Чікако спеціальний, тільки їм обом відомий, код.
Коли вона вирушала на чергове завдання, то постійно вдягала білосніжні рукавички й коротеньку білу сукню, яка обтягувала її вузькі стегна та майже зливалася з молочною шкірою. Вилите янголя із яскраво-червоною помадою на губах! Вона навіть лягала спати в такому вигляді, перебуваючи на службі. От і сьогодні, прокинувшись вранці раніше за всіх, Чіка спочатку пішла заздалегідь відчинити вхідні двері, потім повернулась у спальню, поправила помаду на губах, сукенку на стегнах, білу білизну на ліжку, оглянула ще сплячих присутніх навкруги, а коли двері тихенько відчинилися — хтось безшумно увійшов, дістав пістолет із глушником та всіх, окрім Чікако, розстріляв. Після цей хтось так само безшумно вийшов, а Чіка встала перед дзеркалом, уважно окинула себе оком, вирішуючи, чи не треба перевдягтися в іншу ідентичну сукню, що про всяк випадок завжди була в її сумочці, та вийшла геть.
На подвір'ї вона сіла в авто, і водій незмінно запитав:
— Вина чи віскі, пані?
— Кефіру, сенсею! — невдоволено вигукнула Чіка, бо цей діалог траплявся в них повсякчас після виконаного завдання — набридло вже.
Водій посміхнувся та витягнув звідкись пляшку з-під віскі, але замість традиційного міцного напою в ній плескалася густа біла рідина.
— Як дотепно! — іронічно відреагувала Чікако, однак від кефіру не відмовилася. — Дякую.
По дорозі додому вона гадала, а коли ж прийде і її час? "Ні, не буду думати про це сьогодні, — сказала Чіка сама собі. — Краще, я подумаю про це... Ні, і завтра теж не буду думати. І післязавтра. Зрештою, це не найгірший кінець, який може статися з людиною."