Ромашковий кущ

— Розумієш, я гадки не маю, чи любитиму тебе іншою або ні.

— Тобто?

— Ну, наприклад, якщо ти станеш зіркою.

— В сенсі, на небі?

Вона розсміялася:

— А хоча б і на небі!

Я подивилася вгору. Там — високо-високо над нами — на безхмарному сизо-блакитному небозводі ліниво світило випещене вечірнє сонце. До зірок було ще далеко, тож я опустила додолу очі й побачила під ногами великий ромашковий кущ. Його квіткові жовтогарячі серцевини нагадували апетитно підсмажені сонцем яєчні жовтки. Раптом я подумала: "А чи буду я так само любити цей ромашковий кущ, якщо він стане реп'яхом? Навіть, коли його колючки здаватимуться прекрасними гостроконечними зірочками?"

— Та мені байдуже, любитимеш ти мене або ні, — несподівано сказав кущ. — Хто не прагне чужої любові — той не боїться її втратити."

Я озирнулася до своєї супутниці, аби розповісти цю дивну історію, однак її вже і слід простиг. Поруч зі мною був лише старий як світ мудрець-чортополох та одна-єдина юна зоряниця на небі.